Історія Єфтая та його дочки показує небезпеку необдуманих обітниць, а не схвалення Богом людських жертв. Біблійний текст залишає складне питання щодо остаточної долі дівчини, проте однозначно засуджує язичницький звичай приносити дітей у жертву.
Єфтай був суддею Ізраїлю, якого Господь використав для визволення народу від аммонітян. Перед битвою він дав Богові необачну обітницю: якщо повернеться переможцем, то присвятить Господу того, хто першим вийде з його дому назустріч. Трагедія полягала в тому, що першою вийшла його єдина дочка.
Необдумана обітниця Єфтая
Єфтай не мав потреби «купувати» Божу допомогу своєю обітницею. Дух Господній уже був на ньому, а отже, перемога залежала від Божої благодаті, а не від його обіцянки. Проте він промовив слова, наслідків яких, очевидно, не продумав.
«І склав Єфтай обітницю для Господа та й сказав: Якщо Ти справді даси синів Аммонових у мою руку, то станеться: той, хто вийде, хто вийде з дверей дому мого мені назустріч, коли я вернуся з миром від синів Аммонових, буде для Господа, і я принесу його в цілопалення». Суд 11:30–31
Коли Єфтай повернувся, назустріч йому вийшла дочка з тимпанами та танцями. Вона була його єдиною дитиною. Його розпач свідчить, що він усвідомив страшний наслідок власних слів.
«І сталося, як він побачив її, то роздер одежу свою та й сказав: Ах, дочко моя, ти справді схилила мене, і ти стала мені нещастям! А я відкрив уста свої до Господа, і не можу відступити». Суд 11:35
Чи приніс Єфтай дочку в жертву?
Християнські тлумачі по-різному відповідають на це питання. Перше, буквальне прочитання вважає, що Єфтай справді приніс дочку в цілопалення. Оповідь вживає слово «цілопалення», а наприкінці говорить, що він виконав над нею свою обітницю. За такого розуміння розповідь описує трагічний гріх людини віри, але не наказ і не схвалення від Бога.
Друге тлумачення припускає, що дівчину було назавжди присвячено Господу для особливого служіння без шлюбу та дітей. Прихильники цієї думки звертають увагу: вона оплакувала не смерть, а своє дівоцтво. Заключні слова також особливо підкреслюють, що вона «не пізнала мужа».
«І вона сказала до батька свого: Нехай буде зроблене мені оце: Пусти мене на два місяці, і я піду та зійду на гори, і буду оплакувати своє дівоцтво, я та мої подруги». Суд 11:37
«І сталося по кінці двох місяців, що вона вернулася до батька свого, і він учинив із нею обітницю свою, яку був обіцяв, а вона не пізнала мужа». Суд 11:39
Текст не дає беззаперечного пояснення, тому варто визнавати цю неоднозначність. Однак жодне з тлумачень не робить Єфтаєву обітницю прикладом для наслідування.
Бог ніколи не вимагав людських жертв
Святе Письмо категорично відкидає практику спалення дітей, характерну для навколишніх язичницьких народів. Така дія була огидою перед Господом. Тому не можна стверджувати, ніби Бог наказав Єфтаєві вбити дочку або прийняв би такий учинок як вірність.
«Не знайдеться в тебе такий, хто переводить сина свого чи дочку свою через огонь, хто ворожить ворожбу, хто віщує, і хто ворожбит, і хто чаклун». Повт 18:10
Закон Мойсея навіть передбачав можливість викупу людини, присвяченої обітницею. Це показує, що поспішна обіцянка не ставила людину поза межами Божого милосердя і морального закону.
«А коли хто посвятить Господеві обітницею душу за оцінкою твоєю, то буде твоя оцінка чоловіка від двадцяти літ аж до шістдесяти літ: твоя оцінка буде п’ятдесят шеклів срібла за шеклем святині». Лев 27:2–3
Урок для віри сьогодні
Єфтай згаданий серед людей віри, бо Бог діяв через нього для визволення Ізраїлю. Але біблійна згадка про його віру не перетворює кожне його рішення на правильне. Біблія чесно показує і віру, і серйозні помилки своїх героїв.
«І що ще скажу? Бо не стане мені часу, щоб розповідати про Ґедеона, про Варака, про Самсона та про Єфтая, про Давида й Самуїла та про пророків». Євр 11:32
Еллен Г. Вайт неодноразово наголошувала, що справжня віра виявляється в послуху Божій волі, а не в самовільних вчинках, продиктованих страхом чи емоціями. Богові не потрібні наші торги з Ним. Він бажає щирого серця, довіри та милосердя.
Висновок і практичне застосування
Найімовірніше, Єфтай або трагічно виконав буквальну обітницю, або прирік єдину дочку на довічне безшлюбне служіння. У будь-якому разі ця історія сповнена болю й застереження. Не давайте Богові поспішних обіцянок у хвилини страху, хвороби чи кризи. Замість слів: «Господи, якщо Ти зробиш це, то я зроблю те», моліться: «Господи, навчи мене довіряти Тобі та чинити Твою волю». Якщо ж ви вже дали необачну обітницю, зверніться до Бога в покаянні, порадьтеся зі зрілими служителями церкви й ніколи не виконуйте обіцянки, що суперечить Божим заповідям та любові до ближнього.
