«Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?» — обурювались фарисеї (Мк 2:7). І вони були праві богословськи: лише Бог може прощати гріхи в абсолютному сенсі. Але Ісус також сказав учням щось дивне: «Кому простите гріхи — простяться».
Божественне прощення — виняткова прерогатива Бога
«Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?» Мк 2:7
Коли Ісус сказав хворому на параліч «прощаються тобі гріхи» — Він претендував на Божественну владу. Це не людська компетенція. Людина не може стерти запис гріха перед Богом — це може лише Той, Кому цей гріх скоєний у першу чергу.
Що означало доручення учням
«Кому простите гріхи — простяться їм; кому затримаєте — затримаються.» Ів 20:23
Це не передача «ключів відпущення гріхів» у сенсі сакраментального прощення (як трактує Католицька Церква). Контекст Ів 20 — місіонерський: учні звіщають Євангелію, яке приносить прощення. Хто приймає Христа через їхнє свідчення — отримує прощення. Хто відкидає — залишається у своїх гріхах.
Міжособистісне прощення — інший рівень
Людина може і повинна прощати особисті образи:
«Прощайте один одного, як і Христос простив вас.» Кол 3:13
Але це прощення — міжособистісне: ти звільняєш людину від своєї образи і залишаєш остаточне рахівництво Богові. Це не те, що Ісус робив, стираючи гріх перед Богом.
Практичне значення
- Тільки Бог прощає гріхи перед Собою — і Він робить це через Христа (1 Ів 1:9).
- Учні проголошують прощення — вони не виробляють його.
- Ми прощаємо один одного — і це велика сила, але інший вимір прощення.
Прощення гріхів — прерогатива Бога. Але Він ділиться цим прощенням через Євангелію і через тих, хто її несе. Ми — посланці, а не судді.
