Суддів 11 — один із найбільш обговорюваних уривків у Старому Завіті. Єфтай дав обіт: «перше, що вийде мені назустріч» буде принесено у жертву. Назустріч вийшла його єдина дочка. Що відбулось далі — одне з найскладніших питань біблійної герменевтики.
Обіт Єфтая — і що в ньому не так
«Якщо Ти передаси аммонітян у мої руки, то перше, що вийде з дверей мого дому назустріч мені — буде Господнє, і я принесу це у цілопалення.» Суд 11:30–31
Єфтай говорив необдумано. Людські жертви були прямо заборонені в законі Мойсея — вони асоціювались із поганською практикою Молоха і викликали Боже засудження (Лв 18:21; 20:2). Бог ніколи не просив людської жертви від Єфтая.
Що насправді відбулося
Дочка Єфтая після повернення просила два місяці, щоб «оплакати свою дівоцтво в горах». Важливі деталі:
- Вона оплакувала дівоцтво, а не майбутню смерть.
- Жінки Ізраїлю щороку «пам’ятали» її (Суд 11:40) — єврейське слово тут може означати і «прославляти».
- Бездітність і незаміжність в Ізраїлі були справжнім горем — саме це могло бути «жертвою».
Найбільш переконливе розуміння: дочка була посвячена довічному служінню при скинії, залишившись незаміжньою і бездітною. Це пояснює всі деталі тексту без суперечності Божому характеру і Його закону.
Практичне значення
- Необдуманий обіт — не Боже бажання. Письмо застерігає від поспішних обітниць (Еккл 5:2).
- Навіть коли людина чинить нерозумно — Бог залишається Богом, Який не вимагає зла.
- Важкі місця Письма закликають не до відмови від нього, а до глибшого дослідження з молитвою.
Ця оповідь — не про жорстокість Бога. Вона про наслідки людських необдуманих рішень. І про те, що навіть у важких обставинах Боже серце залишається milосердним.
