У XIX столітті протестантський світ переживав безпрецедентне місіонерське пробудження. Після епохи реформації церкви зосереджувались переважно на внутрішньому богословському розвитку. Але у кінці XVIII — початку XIX століття щось змінилось: з’явилося нове розуміння відповідальності перед усіма народами.
«Тож ідіть і навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.» Мт 28:19
Виникнення місіонерських товариств
Перші організовані протестантські місіонерські товариства виникли наприкінці XVIII — на початку XIX ст.:
- Баптистське місіонерське товариство (1792) — засновано в Англії Вільямом Кері, першим великим протестантським місіонером, що вирушив до Індії.
- Лондонське місіонерське товариство (1795) — міжденомінаційне, послало місіонерів до Африки, Азії і Тихого океану.
- Американська рада комісарів з іноземних місій (1810) — перша велика американська місіонерська організація.
Головні лідери
- Вільям Кері (1761–1834) — «батько сучасних місій». Провів 40 років в Індії, переклав Біблію на кілька індійських мов.
- Девід Лівінгстон (1813–1873) — місіонер і дослідник Африки, відкривач «найтемнішого континенту» для Євангелія.
- Гудзон Тейлор (1832–1905) — заснував Китайську внутрішню місію, революціонізував підхід до місіонерства — жив серед місцевих, вчив їхню мову.
Адвентистський вимір
Наприкінці XIX ст. і Церква АСД активно включилась у цей рух. Пророчий текст «і буде проповідане Євангеліє Царства в усьому всесвіті» (Мт 24:14) сприймався як особисте завдання для кожного покоління і кожної громади.
XIX столітті місіонерський рух показав: велике доручення Христа — не ідеал, а конкретне покликання. І Бог посилає тих, хто готовий йти.
