Угруповання навколо церковних лідерів небезпечні, бо можуть непомітно змістити центр віри з Христа на людину. Повага, вдячність і співпраця зі служителями є біблійними, але жоден пастор, пресвітер чи проповідник не повинен займати місце, що належить лише Ісусові.
Запитання можна перекласти так: «Чому так небезпечно утворювати в церкві групи навколо окремих керівників і що церква може зробити, щоб цього уникнути?» Це не лише сучасна проблема. Уже в ранній церкві християни почали ототожнювати себе з улюбленими служителями. Апостол Павло рішуче показав, що така поведінка суперечить Євангелію та руйнує церковну єдність.
Христос не може бути поділений
У Коринті одні віруючі говорили, що належать Павлові, інші — Аполлосові, а ще інші — Кифі. Можливо, вони цінували різні дари цих служителів: Павло був засновником громади, Аполлос — сильним учителем, Петро — авторитетним апостолом. Проте вдячність перетворилася на партійність. Люди почали бачити один в одному не братів і сестер у Христі, а представників «іншого табору».
«А кажу я це тому, що з вас кожен говорить: “Я ж Павлів”, а я: “Я Аполлосів”, а я: “Я Кифин”, а я: “Я Христів”. Чи ж Христос поділився? Хіба ж Павло був розп’ятий за вас? Чи в ім’я Павлове ви христилися?» 1 Кор 1:12–13
Запитання Павла спрямовує до суті: хто помер за нас, хто спасає нас і в чиє ім’я ми хрестилися? Відповідь одна — Ісус Христос. Коли прихильність до лідера стає важливішою за вірність Христу, церква ризикує втратити свій духовний центр.
Лідери є слугами, а не власниками церкви
Бог дає Церкві різних служителів і різні дари. Один проповідує переконливо, інший мудро навчає, ще інший добре відвідує людей, організовує служіння або допомагає молоді. Різноманітність не є загрозою. Проблема виникає тоді, коли дар служителя починають ототожнювати з джерелом духовного життя.
«Бо коли хто каже: “Я Павлів”, а інший: “Я Аполлосів”, то чи ж ви не тілесні? Бо хто ж Аполлос? І хто Павло? Слуги, що через них ви увірували, і то, як кожному Господь дав. Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив». 1 Кор 3:4–6
Павло не применшує служіння, але правильно визначає його межі. Служитель може садити й поливати, однак лише Бог дає духовне зростання. Це звільняє і громаду, і керівників. Члени церкви не повинні вимагати від людини безпомилковості, а лідери не повинні шукати особистої відданості чи контролю над людьми.
Еллен Ґ. Вайт неодноразово наголошувала, що людська мудрість не має замінювати Божого керівництва. Церква є тілом Христа, а не приватною спільнотою будь-якого впливового служителя. Її єдність будується на істині Писання, смиренні та спільній місії.
Якої шкоди завдає партійність
Угруповання породжують підозрілість і суперництво. Проповідь або рішення оцінюють вже не за біблійними принципами, а за тим, хто їх запропонував. Добра думка може бути відкинута тільки тому, що вона походить від «не нашої» людини. Замість молитви, чесного діалогу й пошуку Божої волі з’являється боротьба за вплив.
Також страждають нові люди. Вони бачать напруження, плітки та приховані конфлікти й можуть зробити висновок, що християнство не змінює характер. Христос же молився, щоб єдність Його учнів стала свідченням для світу.
«Щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав». Ів 17:21
Єдність не означає однаковості думок або заборони ставити запитання. Біблійна єдність дозволяє обговорювати складні питання з любов’ю, визнавати помилки та разом підкорятися Божому Слову.
Як церкві уникати культу особистості
По-перше, потрібно постійно звеличувати Христа в проповідях, молитвах і служінні. Лідер має говорити не «моя церква» чи «мої люди», а «Христова церква» і «Божий народ». Христос є Главою Церкви, тому жодна людська постать не повинна затьмарювати Його.
«І Він є Голова тіла, Церкви; Він — початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство». Кол 1:18
По-друге, важливо навчати кожного члена церкви особисто досліджувати Біблію. Зріла віра не залежить лише від улюбленого проповідника, відеоканалу чи авторитетної особи. Віряни у Верії приймали проповідь, але перевіряли її Писанням.
«Ці були шляхетніші за тих, хто в Солуні, бо прийняли слово з повним запалом, і Писання досліджували щодня, чи так воно є». Дії 17:11
По-третє, громаді варто розвивати спільне служіння, а не залежність від однієї сильної особистості. Коли різні люди беруть участь у проповіді, навчанні, молитві, відвідуванні та місії, церква бачить, що Святий Дух діє через усе тіло. Водночас керівники мають бути підзвітними біблійним принципам і церковному порядку, а не діяти одноосібно.
Практичний крок для громади
Церква може почати з простого запитання перед кожним обговоренням: «Що найбільше прославить Христа, збереже братню любов і допоможе виконати нашу місію?» Моліться за всіх служителів, дякуйте їм за працю, але не ідеалізуйте їх. Перевіряйте кожне вчення Біблією, не поширюйте пліток і свідомо будуйте дружбу з людьми, які мають інші вподобання чи підтримують іншого служителя. Коли Христос залишається в центрі, різні дари не розділяють церкву, а збагачують її служіння.
